Психологічний портрет Юрія Луценка (SWOT-аналіз)

Юрій Віталійович Луценко – екс-народний депутат України, екс-член Соціалістичної партії та чинний міністр внутрішніх справ, є представником молодої генерації українських політиків, які після зміни режиму Л.Кучми прийшли у владу як члени широкої політичної коаліції, створеної навколо фігури Віктора Ющенка.

Резюме

Юрій Віталійович Луценко – для багатьох людей «останній захисник ідеалів Майдану», молоде обличчя нової української влади є одним з тих, хто поступово вкорінюється в українському політикумі, поступово витискуючи з нього представників старої еліти. Луценко – запальний, харизматичний, імпульсивний, проте достатньо кон’юнктурний політик, який поступово, крок за кроком, входить у вищу політичну лігу. Він як досвідчений політичний гравець, тут можливо відіграла роль школа батька – останнього першого секретаря Рівненського обкому КПРС, робить свої ставки то на одних, то на інших потужних фігур, що дозволяють і йому просуватись вище по владній сходинці. Час співпраці з Олександром Морозом добіг свого кінця і Луценко невдовзі має всі шанси змінити його на більш перспективну силу. Втім, говорячи про майбутнє Юрія Віталійовича, додамо, що воно є перспективним і доволі успішним, враховуючи той кадровий дефіцит, який існує у чинній владній команді. Згодом, громадськість зможе спостерігати власну політичну гру Луценко, який в одному зі своїх інтерв’ю заявив, що не виключає власне перебування на посаді президента України.

S (strength – сила)

Юрій Віталійович, незважаючи на свій молодий вік, вже володіє необхідним мінімумом досвіду роботи в органах державної влади як на місцевому, так і на рівні центральних органів виконавчої влади. Наприклад, у 1994 році він працював заступником голови Рівненської облради народних депутатів. У 1996 році – голова комітету економіки Рівненської облдержадміністрації. З вересня 1997 року по вересень 1998 Луценко був заступником міністра Міністерства України у справах науки і технологій. З вересня 1998 року по квітень 1999 року – Юрій Віталійович помічник прем’єр-міністра України. З квітня 1999 по квітень 2002 року – помічник-консультант народного депутата О.Мороза, Секретаріат ВР України. Можна зазначити і про наявність партійного досвіду роботи. У 1996-1998 роках Луценко працював секретарем Політради СПУ.

Володіє розвиненими навичками ораторського мистецтва і вміє тримати аудиторію у напруженні під час власних виступів. В даному контексті слушно додати, що в Юрія Віталійовича в політичному арсеналі є така риса, як харизма. Поєднання лідерської харизми і навичок публічного виступу дозволяє Луценку отримати для боротьби з політичними конкурентами такий потужний ресурс як високий рейтинг популярності і симпатій серед потенційних виборців. Це дає Юрію Віталійовичу високі шанси на боротьбу за лідерство на перспективу.

W (weakness – слабкість)

Серед політичних недоліків Юрія Віталійовича можна відзначити його схильність до позування, надмірної демонстративності. Іноді навіть складається враження, що Луценко просто переграє у виконанні своїх ролей, наприклад міністра Міністерства внутрішніх справ. В МВС до сих пір пам’ятають випадок, коли Юрій Віталійович спіймав власноруч на хабарі інспектора ДАІ. В даному контексті, Луценко полюбляє неочікувано зайти на екскурсію в який-небудь кабінет чи чергову частину, він спонтанний і прискіпливий до деталей. Для чинного голови МВС подібна демонстративність може обернутись негативом у перспективі, оскільки подібна поведінка є швидким шляхом до створення навколо себе значної групи ворогів і політичних недоброзичливців, які все робитимуть для того, аби перешкодити подальшій політичній кар’єрі Юрія Віталійовича.

Для повноти характеристики Луценка доцільно згадати й про його імпульсивність, яка є проявом емоцій, що він спочатку тримає в собі, а потім виплескує на зовнішній світ і тих, хто попаде під руку. Цю рису віднесено у категорію політичних недоліків з тієї причини, що вона є достатньо непрогнозованою, стихійною людиною і дозволяє суперникам Юрія Віталійовича легко провокувати його на скандал через надмірний прояв емоцій.

Вимушена стриманість, яку нині демонструє Луценко на посаді голови МВС, призводить до появи в нього значної втоми і високого рівня внутрішнього напруження, що може призводити до зняття стресу екстремильними захопленнями та алкоголем. Якщо нашому фігуранту не вдасться з часом пом’якшити цю свою рису, то він часто потерпатиме від проявів своїх емоцій.

O (opportunities – можливості)

До особистих характеристик Юрія Луценко, що розширюють можливості для політичної діяльності, є здатність працювати в складних умовах, під тиском, враховуючи високу динаміку змін зовнішнього середовища. Спостерігаючи за поведінкою Юрія Віталійовича можна дійти висновку, що він вміє тримати удар, має азартне ставлення до процесу боротьби, який його певною мірою заводить. В даному контексті Луценко раніше Луценко полюбляв повторювати, що «якщо за вами слідкують, то ви в надійних руках». Вміння витримувати тиск до певної межі і вперто слідувати власній меті, не зважаючи на зовнішні обставини, також є ознакою гнучкості психіки Юрія Віталійовича, його здібності швидко пристосовуватись під ті умови, в які він потрапив.

Аналізуючи психологічні особливості Луценка можна стверджувати, що в цілому, незважаючи на його політичні і особистісні недоліки, він є людиною самодостатньою. Це означає, що з набуттям необхідного рівня і мережі особистих зв’язків, створивши позитивний і відомий власний політичний імідж, і попрацювавши на керівних посадах на найвищому рівні виконавчої влади, він буде діяти виключно за власною програмою, не підлаштовуючи свою поведінку під стратегію конкретних політичних сил. Ті кон’юнктурні кроки, до яких поки вдається Юрій Віталійович, після парламентських виборів 2006 року будуть суттєво згорнуті на користь власної стратегії дій, яка безсумнівно має місце у планах Луценка.

T (threats – загрози)

Рисою, яка може виступити загрозою для політика Юрія Луценка чи його партнерів, є схильність до радикалізму при вирішенні складних проблем. Пригадаємо діяльність Юрія Віталійовича з 2000 року, коли він виступав співголовою акції «Україна без Кучми», був членом протестних виступів, представником Громадянського комітету захисту Конституції, активно брав участь в оприлюдненні «плівок Мельниченка» тощо.

Цікавим підтвердженням радикалізму Луценка, який є свідченням емоційної нестійкості, стала його поведінка під час «помаранчевої революції», зокрема, коли ще не було чітко зрозуміло перспективи розв’язання конфлікту. Тоді Юрій Віталійович декілька разів перебував на межі емоційного зриву, фактично закликаючи громаду йти на штурм президентської адміністрації і провокуючи зіткнення. Вищезазначена схильність Луценка до проявів радикальної поведінки, на нашу думку, є ознакою низького порогу політичної витримки і навіть показником страху перед власною перспективою, оскільки саме агресія і жорсткий тиск є прямим наслідком окресленої емоції. Цікаво, що із зниження рівня політичної нестабільності навколо Луценка, його політична агресія помітно спадає.

Рекомендації до переговорів. Під час переговорів з Юрієм Віталійовичем рекомендується простий, невимушений стиль поведінки, без зайвої демонстративності і формалізації. Луценку близький простий чоловічий стиль спілкування, просте викладення проблеми і шляхів її розв’язання, демонстрація щирості і довіри до співбесідника. У даному разі, якщо вдасться продемонструвати згадані ознаки, то можна легко встановити тісний особистий контакт і симпатію зі сторони Юрія Віталійовича. Проте, не варто зовсім переходити на неформальний стиль. Обов’язково слід тримати хоча б мінімальну дистанцію, оскільки Луценко вже встиг відчути себе керівником і прийоми політичного панібратства в його випадку не спрацюють.

Автор Євген Гарантов, Політтех   

15.08.2006 г.