Психологічний портрет Олександра Мороза (SWOT-аналіз)

Олександр Олександрович Мороз, незмінний народний депутат I-V скликань, двічі спікер Верховної Ради. В українській політиці є фігури, які залишаються у великій політичній грі протягом всього часу існування незалежної України з початку 90-х років. Таким політичним “довгожителем” є Олександр Олександрович Мороз. Політик найвищого рівня, надзвичайно досвідчений, професійний, прагматичний і цілеспрямований.

Фігура Мороза додає інтриги українському політичному середовищу і показує на практиці як треба займатися “мистецтвом можливого”, залишаючи відносно чистим і високоморальним свій імідж.

Висновок

Олександр Мороз є системним, досвідченим політиком, який безсумнівно ще тривалий час залишатиметься в колі політичної еліти країни, зважаючи на стійку прихильність населення України до лівого, зокрема соціалістичного, ідеологічного напрямку. Він є людиною складною, амбіційною, часом суперечливою, але явно непересічною. Мороз є політиком за покликанням. Часом, можемо спостерігати в Олександра Олександровича справжню “макіавелівську” хитрість і яскраве втілення в життя принципу “мета виправдовує будь-які засоби її досягнення”, що феноменальним чином поєднується з умінням зберігати власне реноме. Надмірне бажання вдовольнити власну амбітність і досягти поставлених цілей, незважаючи на шляхи їх досягнення, може зіграти з Олександром Морозом “поганий жарт”, істотно руйнуючи його загалом позитивний образ в очах українського населення. “Гра з вогнем” захоплює Олександра Олександровича, але вона може його і легко “спалити”.

S (strength – сила)

До численних переваг і сильних сторін О.Мороза, відноситься його надзвичайно багатий політичний досвід. Олександр Олександрович пройшов вже три президентських кампанії, всі парламентські вибори, випробував себе на різних посадах, в тому числі, і як спікер Верховної Ради.

Лідер Соцпартії є політиком, який одним з небагатьох в українській політиці мислить і діє системно. Про це, крім його політичної поведінки, говорить те, що за власним свідченням він „визначає політику як своєрідний турнір, гру”, наводячи приклад шахів. Мороз дійсно є „політичним шахістом” високого рівня, який намагається враховувати усі можливі фактори, що гратимуть роль у „політичній шаховій партії”.

Вкрай важливою для політика загальнонаціонального масштабу є така риса як прагматичність та тонке відчуття політичної кон’юнктури. У Олександра Мороза ці риси присутні повною мірою. Саме тому він може оперативно реагувати на зміну внутрішньої ситуації в країні і виступати з новими ініціативами і пропозиціями. Більш того, прагматичність Мороза дозволяє йому домовлятися майже з будь-якими провладними силами, якщо це відповідає його потребам.

Джерелом сили О.Мороза є його велика сім’я. Дружина, двоє дітей і шестеро онуків становлять „внутрішнє коло оборони” лідера СПУ. Особливо зворушливим виглядає ставлення Олександра Олександровича до своєї хворої дружини, з якою він прожив усе своє подружнє життя.

W (weakness – слабкість)

Олександр Мороз є вкрай амбітною людиною, яка, хоча і знає собі справжню ціну, проте постійно її завищує. У даному випадку, очевидною є значна переоцінка власних можливостей як політичної сили, її реального впливу та особистого значення. Наприклад, видання „Дзеркало тижня” стверджує, що Мороз ніколи не відчував комплекс неповноцінності, радше навпаки, в ньому достатньо довго жила віра у власну винятковість і особливу місію.

З цієї причини, після політичних поразок завищена самооцінка лідера СПУ призводила до серйозного внутрішнього дискомфорту, що публічно проявлялось в різких висловлюваннях. Наприклад, коли він назвав народ України „баранами, що спокійно шли на забій” після поразки від Л.Кучми у 1999 році. Звідси випливає ще одна „політична слабкість” – неадекватність реакції, іноді втрата самоконтролю, що виявляється у появі деяких резонансних публічних реплік, хоча це явище проявляє себе достатньо рідко.

До „слабкостей” Олександра Олександровича віднесемо його швидку готовність змінювати власні погляди, якщо в цьому виникає необхідність. Морозу завжди бракувало послідовності у своїй позиції, навіть певної жорсткості. Наприклад, напередодні президентських виборів 2004 року він виключав можливість підтримки кандидатури В.Ющенка. Такі моменти його поведінки чітко відчуваються виборцями і перешкоджають зростанню кола прихильників лідера СПУ, оскільки у людей не може сформуватися висока довіра до політика, що не має твердих принципів.

Умовною „слабкістю” Мороза є його демонстративна „чесність”. При цьому після останніх подій виборів президента 2004 року та коаліціади літа 2006 року, ця риса Олександра Олександровича почала вже грати проти нього, оскільки українські громадяни вже перестали сприймати її як „чисту” цінність, а перейшли до її інтерпретації як „показної, награної”.

 O (opportunities – можливості)

Мороз вміє адаптуватися до встановлених правил „політичної гри” (часто встановлюючи їх сам), а також у разі необхідності змінюватись для досягнення поставлених завдань. Втім, ця динаміка в Олександра Олександровича не є високою, хоча сам факт її наявності значно додає до можливостей Мороза-політика. Наприклад, за останні півтора десятка років Соціалістична партія України та її лідер пройшли еволюційний шлях від ортодоксального соціалізму до соціал-демократії.

Розширює потенційні і реальні можливості Мороза і те, що він вийшов і міцно закріпився на загальнонаціональному політичному рівні, ставши фігурою, яку можна безсумнівно назвати „важковаговиком” української політики. Лідеру СПУ вдалось створити собі популярне політичне ім’я в межах України. Більш того, йому вдалось знайти у суспільстві свою сталу частку виборців, яка складає близько 5-10% громадян.

Доповнює перелік можливостей Мороза і те, що він реально готовий до ризику задля досягнення власних цілей. Навіть якщо такі дії ставитимуть його у чітке позиціонування проти чинної влади. Наприклад, у листопаді 2000 року він оприлюднив плівки майора Мельниченко і звинуватив Л.Кучму та його оточення в причетності до зникнення журналіста Г.Гонгадзе. Більш того, зимою 2001 року він став одним з лідерів руху „Україна без Кучми”. Авантюрність, ризикованість до певної міри є суттєвим “плюсом” для політика загальнонаціонального рівня, оскільки значно розширює коло його можливих маневрів і шляхів досягнення своїх цілей, дозволяючи переграти більш обережних конкурентів. Саме вона дозволила Морозові безжально розміняти „помаранчеву” коаліцію на союз з Партією регіонів. Втім, нинішнім та майбутнім партнерам спікера слід завжди триматися напоготові і бути готовим до несподіваних кульбітів досвідченого політика.

До можливостей О.Мороза додамо і те, що він є фігурою, яка визнається закордоном. Його Соціалістична партія прийнята до Соцінтерну, авторитетної міжнародної структури лівого ідеологічного спрямування.

T (threats – загрози)

Олександр Мороз є максимально закритою людиною. У поєднанні з його вміння іти на ризик і бути готовим до несподіваних кроків це може створювати певну загрозу як його політичним союзникам, так і політичним опонентам. Цікаво, що за його власними свідченнями, Мороз вважає, що „в політиці друзів не буває”. Поза нею, вони в нього є, але небагато. „Прикро розчаровуватися в людях”, - зазначає Олександр Олександрович. Відсутність широкого кола людей, яким лідер СПУ довіряє, теж можна розглядати як певну загрозу, оскільки вона демонструє відсутність істотних важелів впливу на Мороза.

Реальною загрозою як персональному образу О.Мороза, так і репутації його партії несе нерозбірливість Олександра Олександровича у виборі політичних союзників (в тому числі і зовнішніх) для досягнень власних завдань. Наприклад, суттєвого негативу його іміджу надало документально не доведене співробітництво з лідером СДПУ(о) В.Медведчуком в питанні Конституційної реформи. У 2005 році Мороз підписав угоду про співробітництво з таким одіозним російським політиком, особливо у його ставленні до України, як лідер партії „Родина” Д.Рогозін. Подібні кроки Мороза дають підстави припустити, що і у майбутньому він може „подарувати сюрприз” у вигляді своїх нових політичних союзників.

Крім того, певною загрозою як для самого Мороза, так і для його політичних союзників є те, що на Олександра Олександровича надзвичайно великий вплив має його найближчий радник Юрій Мендусь. Він є фігурою достатньо впливовою як в плані політики, так і у сфері бізнесу. Раніше місце консільйорі при Морозі відігравав відомий „макіавелліст” Йосип Вінський, який чудово розуміється на тонкощах політичних “підкилимових ігор”. За свідченням різних ЗМІ, Вінський іноді сам провокував скандал, часом вміло підігрівав конфлікт, а часто використовував суперечки в своїх інтересах. Втім важливим є сам факт великого впливу на Мороза однією фігури з його оточення, яка є домінантною і не дозволяє створювати загальний баланс інтересів в межах СПУ. Отже, залишається імовірність того, що О.Мороз може, деякою мірою, стати заручником окремих сил зі свого оточення.

Автор Євген Гарантов   

09.09.2006 г.