Психологічний портрет Анатолія Гриценка (SWOT-аналіз)

Анатолій Степанович Гриценко, народний депутат ВР 6 скликання, екс-міністр оборони України, колишній голова аналітичного підрозділу виборчого штабу В.Ющенко у 2004 році та колишній президент Центру ім.О.Разумкова, є фігурою якісно новою для українського політикуму. Він разом з низкою інших політиків (таких як Микола Томенко, Ірина Акімова, Юрій Полунєєв) демонструє шлях потрапляння у велику політику через неурядові організації і співтовариство think tank.

Висновок

Анатолій Гриценко свого часу вдало створив новий якісний типаж української політики – “міністр-інтелектуал”. Особливу пікантність до цього додає професійне поле діяльності міністра Гриценка – військова сфера. Втім, за часів керування найбільшим силовим міністерством АГ не позиціонував себе у якості політика, а продовжував залишатись в амплуа “професіонала”, яке він успадкував від президентства у Центрі ім.Разумкова. Проте з рішенням балотуватися до ВР на дострокових виборах 2007 року (він входив до першої 5-ки НУНС) часи демонстративного дистанціювання від політики відійшли у минуле. Нині Анатолій Степанович  поступово демонструє ознаки бажання надовго закріпитися у владі, наприклад, у випадку нових дострокових парламентських виборів та чергових виборів Президента, але реальна політична діяльність може повністю відштовхнути від себе інтелектуального політика-початківця. Загалом, для Гриценка його нинішній статус нардепа, голови комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони  є випробуванням на міцність стосовно того, чи зможе він у майбутньому пов’язувати свою діяльність з політикою. Якщо він не складе цей іспит, то відповідь вірогідно буде негативною, проте у разі успіху перед Гриценком можуть відкритися неабиякі перспективи.   

S (strength – сила)

До сильних сторін Анатолія Степановича віднесемо високий рівень особистого інтелекту та розвинуті аналітичні здібності. По відкритих джерелах відомо, що окрім аналітичної та експертної діяльності у Центрі ім.Разумкова, Гриценко відомий як автор численної кількості статей, присвячених переважно суспільно-політичній тематиці та військовій сфері. Нинішньому нардепу, за словами його колег, властиве глибоке розуміння процесів і завдань, поставлених урядом і президентом. Зокрема, екс-секретар РНБОУ В.Горбулін про Гриценка зазначив так: “Можу сказати, що його завжди вирізняло глибоке розуміння питань, пов'язаних з військовою сферою”. Прем'єр Юлія Тимошенко також відома надзвичайно поважним ставленням до АГ: після виборів 2007 року вона відмовилася, аби БЮТ відійшло крісло голови комітету з питань нацбезпеки та оборони. Причиною цього було бажання віддати цю посаду Гриценку.

Додамо, що обізнаність Гриценка стосується не лише військової сфери. Із зазначеного вище, можна підсумувати, що Гриценко є системно мислячим професіоналом, який більшою мірою себе ототожнює навіть не з політикою, а зі своєю безпосередньою роботою. Він є людиною творчою, оскільки має чіткі плани розвитку очолюваних ним організацій. Свого часу саме завдяки його зусиллям Центр ім. Разумкова став найбільш шанованою аналітичною організацією країни. Діяльність центру і стратегію його розвитку Гриценко вибудовував фактично з нуля.

Крок за кроком Анатолій Степанович намагався ліквідувати найбільш гострі проблеми військового міністерства. Стосовно саме політичних позитивів, можна відзначити про наявність в Гриценка вміння успішно вести переговори, спілкування з іноземними колегами у компромісному, неконфліктному форматі. Зокрема, зі свого відносно нетривалого політичного досвіду дану рису Анатолій Степанович встиг проявити у переговорах з міністром оборони Росії С.Івановим. Втім, знаходження спільної мови з російським візаві також може бути звичайним порозумінням двох кадрових військових.

Гриценко відомий як жорсткий керівник: свого часу з його ініціативи було звільнено десятки вищих військовопосадовців, а низка воєначальників була віддана під суд за звинувачення у корупції. Фактично, це перший міністр оборони (до того ж, цивільний), який не побоявся почати війну з надпотужним військовим лобі. Показово, що тривалий час залишався в числі двох представників "помаранчевої" командиу другому уряді Януковича (першим був міністр закорднонних справ А.Яценюк). Після видання указу Ющенка у квітні 2007 року про розпуск ВР єдиний не побоявся відкрито піти проти рішення кабінету Януковича, який вирішив не підкорятися Президенту. Фактично, ультимативна позиція міністра Гриценка зупинила тоді В.Януковича та В.Цушка від використання МВС у протистоянні з Ющенком. Це свідчить про високий ступінь психологічної витривалості АГ та готовність йти на жорсткий особистісний конфлікт навіть зі своїми прямими керівниками, коли їхні дії розходяться з уявленнями АГ по системі "морально-аморально".

"Жертвою" цієї риси пізніше став сам Ющенко, коли вирішив "здати" свого вірного міністра, призначивши на його місце Юрія Єханурова. Гриценко публічно виступив з критикою Віктора Ющенка і відмовився посісти посаду секретаря Ради нацбезпеки. З тих пір стосунки двох політиків безповоротно зіпсувалися. Пізніше Гриценко демонстативно йшов із зустрічей В.Ющенка з депутатами фракції НУНС, коли вважав дії Президента неадекватними. Також гострий конфлікт зруйнував його відносини з главою СП Віктором Балогою.

W (weakness – слабкість)

До слабких сторін Гриценка-політика, передусім, слід віднести його відносну непублічність. Зокрема, він був одним із небагатьох керівників виборчого штабу Віктора Ющенка, які так жодного разу й не побували на трибуні Майдану під час революційних подій на президентських виборах 2004 року. Вже у чині міністра оборони Анатолій Степанович був доволі скупий на публічні виступи і довго не давав вагомих підстав для твердження про його активну діяльність. Хоча рівень довіри населення України до армії в цілому є достатньо позитивним, а отже в Гриценка є певний запас плюсового рейтингу у порівнянні з іншими політиками.

Надалі, якщо АГ планує залишатись і діяти у політичній сфері, йому неодмінно доведеться істотно змінювати власний імідж і вносити в нього елементи публічності, ефектності та резонансності.

У зв’язку з вище означеним підкреслимо, що Гриценко як політик є здебільшого невідомим більшості громадян. Він або не вміє, або не прагне ловити фокус уваги публіки на собі й тримати його тривалий час навколо власної персони. Хоча останнім часом ситуація, за сприяння його дружини, відомої журналістки Юлії Мостової, почала змінюватися. Більш того, його особистий політичний імідж є достатньо розмитим. Наприклад, він не “грає голосом” для справляння враження на аудиторію. На майбутнє дані риси Гриценка-політика цілком залежатимуть від відповіді на питання, яке поставить собі Анатолій Степанович: “бути чи не бути надалі у великій політиці?”. Хоча відповідь мала би бути очевидною, адже серед українських громадян навні очікування появи "жорсткої руки".

Гриценко - гостро критикуючи Віктора Ющенка за притаманне Президенту кумівство - сам "хворіє" на дану рису. Тільки не в сенсі наближувати лише родичів, а в контексті того, що постійно навколо нього перебувають ті самі люди. АГ - вкрай закрита для зовнішнього середовища особа, відома надмірною прискіпливістю і підозрами у нелояльності до себе. Невипадково, що потрапити новій людині в команду АГ дуже складно. Це робить Гриценка малопривабливим для нових еліт. Основне коло нардепа - друга дружина, впливовий спін-доктор і заступник головного редактора "Дзеркала тижня" Юлія Мостова, син і член аналітичної групи "ГП" Олексій, нинішні і колишні працівники РНБО та Центру ім.Разумкова (Валерій Чалий, Леонід Поляков, Ігор Жданов, Анатолій Рачок), екс-працівники аналітичного підрозділу "Нашої України" (Анатолій Луценко), екс-нардепи Борис Беспалий, Віктор Мусіяка, Олександр Морозов, екс-секретар РНБО Володимир Горбулін, впливовий журналіст "Дзеркала тижня" Сергій Рахмахін.

Гриценко відомий своєю особистою безкомпромісністю, яка може характеризиватися як конфліктність. Якщо певна особа не відповідає високим (часто завищеним) критеріям АГ, вона безжалісно виключається з його оточення або звільняється з роботи. До певної міри Гриценко є людиною злопам'ятною, як вже описувалося у випадку із зрадою АГ Віктором Ющенком. Це часто заважає АГ зберігати нормальні стосунки, роблячи його колишніх колег затятими ворогами Гриценка.

O (opportunities – можливості)

Коло можливостей Анатолія Степановича розширює така риса як власна об'єктивність, вміння правильно оцінити потенціал себе та оточуючих та його вірогідні прояви без впливу емоцій. Гриценко - класичний "холодний мозок". Емоції практично не впливають на його політичні та особистісні оцінки. Наприклад, очоливши міністерство оборони Гриценко заборонив вивішувати власний портрет у кабінетах підлеглих, що вони за старою звичкою зробили, а також залучати солдат на будівництво генеральських дач під “загрозою зносу цих дач до фундаменту”.   

Поки Гриценко демонструє непогану розвинену для політика прагматичність, яка проявляє себе у різних формах. Однією з них була згода піти на вибори у списку Народного Союзу “Наша Україна”. Зрозуміло, що в умовах зростання рівня конфліктності в НУНС, ім’я Гриценкаможе стати політичним капіталом в разі створення власного політичного проекту. Падіння довіри громадян до провідних політиків дає АГ унікальний шанс самореалізації. Зрештою, в разі правильного менеджменту, яким відомий Гриценко, його громадська організація "Громадянська позиція" може перерости у впливову політичну силу, якій до снаги пройти до парламенту та місцевих рад.

Суттєво посилює арсенал можливостей АГ його вміння організувати і налагодити роботу та сприятливу робочу атмосферу  у конкретній організації навіть за несприятливих зовнішніх умов. Наприклад, в міністерстві оборони цивільного міністра офіцерський склад і більша частина генералітету сприйняли позитивно — після легкого переполоху Гриценко завантажив роботою всіх і під зав’язку.

T (threats – загрози)

До найбільшої загрози Анатолія Гриценка як політика віднесемо недостатність політичного досвіду, що неодмінно додаватиме йому труднощів у вирішенні складних завдань. Одночасно немає підстав говорити про розгалужену базу особистих політичних і ділових зв’язків, що могла б сприяти зростанню впливу і укріпленню політичних позицій Гриценка. До керівних органів "ГП" не увійшли жодні відомі політики. Спроба побудувати "ГП" на основі організацій Комітету виборців України теж завершилася провалом - коли керівника КВУ Ігоря Попова, що працював виконавчим директором "ГП", переманили заступником глави секретаріату Президента у березні 2009 року. Крім того, АГ неодноразово відкидав вигідні фінансові пропозиції відомих бізнесменів (на відміну від того ж А.Яценюка), оскільки мав сумніви у чистоті їхніх грошей. Це відштовхує від АГ багатьох потенційних донорів його виборчої кампанії.

Останнім часом АГ все частіше спілкується з представниками ЗМІ. Проте його безкомпромісність може зіграти з ним поганий жарт. Гриценко єдиний з усіх політиків публічно заговорив про практику "джинси" у ЗМІ, звинувативши низку радіостанцій, інформагенцій і газет у продажності. Це може подобатися виборцям, але суттєво погіршить його комунікацію з власниками провідних медіа та тими журналістами, хто заробляє на "джинсі".

Крім того, за свідченням журналістів, колишній міністр оборони є людиною достатньо жорсткою, безкомпромісною і навіть авторитарною. Це неодмінно створюватиме йому нові складнощі у пошуку політичних союзників і партнерів, а також заважатиме ефективній комунікації Грищенка у політичній площині. Відомим є вислів, що “новачкам везе”. Але у великій політиці Гриценку для успіху потрібним буде ще й велика вдача та інтуїція. Чи зможе він їх отримати і опанувати, покажуть найближчі президентські вибори.

Автор Євген ГАРАНТОВ, Політтех   

06.04.2009 г.